ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ

ПОСТАНОВА

від 13 січня 2009 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл ю Джей-Херсон" (далі - ТОВ) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2006 року ТОВ звернулося до ДПІ з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень - від 19 вересня 2005 року N 0006812301/0, яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 262900 грн. 48 коп. та застосовано штрафні санкції в розмірі 112551 грн. 63 коп., і від 21 жовтня 2005 року N 0007502301/1 про застосування штрафних санкцій із ПДВ у розмірі 18898 грн. 61 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ послалося на те, що бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Підставою для погашення бюджетної заборгованості позивач уважав відомості, наведені в податковій декларації платника податків за звітний період, та положення підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 168/97-ВР), яким передбачено, що в разі коли за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом цього періоду, та сумою податкового кредиту має від'ємне значення, ця сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України. На думку позивача, він має право в будь-який час після виникнення бюджетної заборгованості вимагати її сплати. За жовтень 2003 року, квітень, липень, серпень 2004 року ТОВ узагалі не одержало бюджетного відшкодування з ПДВ. За вересень 2004 року йому відшкодовано ПДВ частково в розмірі 2274179 грн. із заявлених 3000000 грн., а за жовтень 2004 року - 2295306 грн. із заявлених 3500000 грн.

Господарський суд Херсонської області постановою від 16 травня 2006 року позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2005 року N 0006812301/0 у частині застосування штрафних санкцій, зменшив до 43355 грн. 88 коп., а податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2005 року N 0007502301/1 про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 18898 грн. 61 коп. - повністю.

Запорізький апеляційний господарський суд постановою від 12 вересня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 липня 2008 року рішення апеляційного суду скасував, постанову господарського суду Херсонської області залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ТОВ порушило питання про її скасування та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. На обґрунтування доводу про неоднакове застосування касаційними судами положень ст. 7 Закону N 168/97-ВР скаржник послався на практику Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України в аналогічних справах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційними судами одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України бере до уваги наведене нижче.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що фактично до Державного бюджету України не надійшли суми ПДВ із сумнівних операцій за участю суб'єктів підприємницької діяльності, державну реєстрацію яких скасовано в судовому порядку через те, що вони не сплачували податки та не звітували перед податковими органами. Ряд підприємств, які поставляли позивачеві товари за договорами, є фіктивними, тобто судом установлено недійсність їх установчих документів і свідоцтв платників податків із моменту реєстрації; інші ухилялися від сплати податків, унаслідок чого останні до бюджету не надходили. Тому суму бюджетного відшкодування, заявленого у звітних періодах, коли були укладені угоди з фіктивними підприємствами, визнано податковими органами завищеною та у зв'язку із цим застосовано штрафні санкції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Помилковим є висновок судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів одних контрагентів позивача, які видали податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими його контрагентами.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суди не спростували доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону N 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі апеляційний суд дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 ст. 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження доводів ДПІ про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про безтоварність операцій та їх фіктивність у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл ю Джей-Херсон" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2008 року, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року, постанову господарського суду Херсонської області від 16 травня 2006 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий	В. В. Кривенко
Судді:	В. Л. Маринченко
	П. В. Панталієнко
	І. Л. Самсін
	О. О. Терлецький
	Ю. Г. Тітов