ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
|
12.05.2009 р. |
Справа N А27/244-07(22а-2695/07) |
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Голубєвої Г. К., суддів: Брайка А. І., Карася О. В., Рибченка А. О., Федорова М. О., при секретарі судового засідання - Коваль Є. В., розглянувши касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 року та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2007 року по справі N А27/244-07(22а-2695/07) за позовом Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:
У травні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007 р. N 0002305/15244, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7263 грн., у тому числі: основний платіж - 4842 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2421 грн.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 року, у даній справі позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97).
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Нікопольською ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ЗАТ "Приват Інтертрейдінг" по ланцюгу постачання сировини від ПП "Дебра" за період травень, червень 2006 р., що вплинуло на заявлену суму бюджетного відшкодування в деклараціях з податку на додану вартість за червень - липень 2006 р.
За результатами перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 17.04.2007 р. N 0002305/15244, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7263 грн. (4842 грн., - основний платіж та 2421 грн. - штрафні (фінансові) санкції), за порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7, п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано податок на додану вартість за червень 2006 р. у сумі 4842 грн.
Ненадходження податку на додану вартість до бюджету, на думку відповідача, є наслідком того, що один з постачальників позивача, якому ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" через ТОВ "Приват Інтертрейдінг" перерахувало відповідні суми податку на додану вартість, а саме ПП "Дебра", яке і повинно було сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету України, з 01.01.2007 року та на момент складення акту перевірки не рахується на обліку ні в Переяслів-Хмельницька ОДПІ Київської області, ні в Пирятинському відділенні Лубенської ОДПІ Полтавської області.
Судами встановлено, що одним з основних постачальників сировини позивача на підставі договору N 002/06-Р від 19.04.2006 р. було ЗАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг".
З матеріалів справи вбачається, що сума податку на додану вартість, донарахована спірним податковим повідомленням-рішенням, підтверджена декларацією з податку на додану вартість та податковою накладною ЗАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг". Отримані позивачем від свого контрагента товарно-матеріальні цінності оприбутковані згідно накладних та сплачені позивачем в повному обсязі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагенти позивача зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Нормами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідач вважає, що позивачем суму податкового кредиту завищено, оскільки зустрічною перевіркою не підтверджено чи була проведена сплата ПДВ за продану продукцію до бюджету контрагентом позивача по ланцюгу до виробника.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
В зв'язку з цим, посилання податкової інспекції на те, що право позивача на формування податкового кредиту не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу визнається колегією суддів необґрунтованим, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності віднесення ним до податкового кредиту сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Оскільки судами встановлено формування позивачем у попередніх податкових періодах податкового кредиту із дотриманням вимог Закону України "Про податок на додану вартість", а відповідачем належними засобами доказування не доведено факту відсутності надмірної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару, отже, позиція податкового органу ґрунтується виключно на припущенні.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 року та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2007 року по справі N А27/244-07(22а-2695/07) залишити без змін.
Справу N А27/244-07(22а-2695/07) повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала складена у повному обсязі 15.05.2009 р.
|
Головуючий |
Г. К. Голубєва |
|
Судді: |
А. І. Брайко |
|
|
О. В. Карась |
|
|
А. О. Рибченко |
|
|
М. О. Федоров |
Вернуться на страницу - Фиктивные фирмы