? 21.05.2009 р. податковий орган направив платнику податків повідомлення про проведення планової перевірки, у якому зазначено, що планова перевірка розпочнеться з 30.05.2009 р.
30.05.2009 р. інспектор податкового органу з'явився в офісі платника податків з метою вручити направлення на перевірку, яке було датоване 30.05.2009 р.
09.06.2009 р. в офісі платника податків з'явились чотири посадові особи податкового органу, які повідомили, що вони прийшли з метою здійснення виїзної планової перевірки, та вручили План проведення виїзної планової перевірки. Платник податків відмовив податковому органу у проведенні перевірки на тій підставі, що його не було повідомлено про проведення планової перевірки за 10 днів. Через 2 тижні платник податків отримав від податкового органу лист, у якому з посиланням на направлення на перевірку від 30.05.2009 р. було прохання надати документи для планової перевірки. Але й у цьому разі платник податків відмовив податковому органу та звернувся до суду з позовом про визнання планової перевірки незаконною.
Чи правильно вчинив у даному випадку платник податків та чи правильний спосіб захисту своїх прав він обрав?

Статтею 11¹ Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII (далі – Закон № 509) передбачено, що право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Отже, відповідь на питання очевидна: оскільки у даному випадку податковий орган повідомив платника податків про проведення планової перевірки пізніше ніж за 10 днів, то відповідне право на проведення перевірки у податкового органу не виникло, а тому платник податків правомірно не допустив посадових осіб податкового органу до перевірки.

Проте податкові органи у таких випадках зазвичай посилаються на загальний обов'язок платників податків допускати податкові органи до перевірки, наявність у податкових органів завдання контролювати та здійснювати перевірки, а також на ст. 11² Закону № 509, яка визначає умови допуску посадових осіб податкових органів до перевірок. З цього приводу зазначимо таке.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (далі – Закон № 1251) дійсно встановлено загальний обов'язок платників податків допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів. Але цією нормою не визначаються підстави та порядок допуску до перевірок. Вони встановлені іншими нормами законодавства, а тому посилання податковим органом на ст. 9 Закону № 1251 як на підставу для допуску його посадових осіб до перевірки є безпідставним.

Передбачене абз. 2 ст. 2 Закону № 509 завдання органів державної податкової служби здійснювати контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі – податки, інші платежі), – це лише опис напрямків діяльності органів державної податкової служби. Ця норма не визначає підстави та порядок допуску до перевірок та підстави і порядок проведення перевірок органами ДПС. А тому посилання податковим органом на абз. 2 ст. 2 Закону № 509 як на підставу для допуску його посадових осіб до перевірки є безпідставним.

Статтею 11 Закону № 509 дійсно передбачено право органів державної податкової служби здійснювати планові виїзні перевірки платників податків. Проте у цій же статті зазначено, що таке право реалізується органами ДПС у випадках, у межах компетенції та в порядку, встановлених законами України. Тобто наявність лише права на здійснення перевірок ще не означає можливість їх здійснення органами ДПС у будь-яких випадках та у будь-який спосіб. А тому посилання податковим органом на ст. 11 Закону № 509 як на підставу для проведення перевірки без урахування інших вимог до проведення перевірок є безпідставним.

Досить часто податкові органи посилаються на 11² Закону № 509, якою встановлено умови допуску посадових осіб органу ДПС до проведення планових перевірок, зазначаючи, що достатньо дотриматися положень, передбачених цією статтею, для того, щоб платники податків зобов'язані були допустити їх посадових осіб до перевірки. Проте такий висновок є безпідставним, оскільки ст. 11² Закону № 509 визначає лише умови допуску посадових осіб органу ДПС до проведення планових перевірок. При цьому правила про умови допуску можуть застосовуватись лише у тому випадку, коли у відповідного органу ДПС виникло право на проведення такої перевірки. З цього приводу слід також враховувати абз. 4 ст. 11¹ Закону № 509, у якому визначено, що право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Отже, оскільки у податкового органу не виникло саме право на проведення перевірки, його посилання на дотримання ним правил про умови допуску посадових осіб до проведення перевірки є безпідставним.

Тепер щодо обраного способу захисту прав. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.01.2006 р., право особи на вимогу про визнання перевірки недійсною ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 20 ГКУ, яка встановлює і такий спосіб захисту, як припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Сергій Єфімов

Адвокат, аудитор АФ «Є.С.Аудит»

Дата підготовки 26.02.2010 © Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА»  © ТОВ «ЛІГА ЗАКОН»