| Краснокутський дендропарк | |
|---|---|
 | |
| Розташування: | Харківська область, Україна |
| Найближче місто: | смт.Краснокутськ, с. Основинці |
| Координати: |  50°4′48″ пн. ш. 35°9′36″ сх. д. |
| Площа: | 13,6 га |
| Заснований: | 1793 року |
| Керуюча організація: | Краснокутська дослідна станція садівництва |
Красноку́тський дендропа́рк — один з найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селища Краснокутськ біля села Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщик Іван Назарович Каразін, брат засновника Харківського університету.
Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського облвиконкому від 5 березня 1992 року № 61. Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.
Краснокутський дендропарк вважається одним з найцікавіших зразків садово-паркової архітектури України XVIII-XIX століть.
Композиція парку
За основну композиційну вісь Краснокутського дендропарку прийнято вододіл яру, який поступово переходить у широку балку. На днищі яру розташовані ставки, греблі, струмки.
Схили сформовані терасами. Доріжки облаштовані з урахуванням можливості огляду пейзажів і місцевих композицій із різноманітних рослин. Єдина широка алея дендропарку, обсаджена ялинами, проходить по його південній окраїні і починається відразу біля головного входу.
В парку є два ставка, три муловідстійника, чотири джерела-криниці з водою, що має лікувальні властивості.
На східному боці яру з монастирських часів збереглися підземні ходи. А в затишних куточках парку є альтанки.
Дерева в дендропарку в основному розміщені групами і ретельно підібрані. Блакитні та сріблясті хвойні посаджені на фоні, який підкреслює їхній колір. Поляни і окремі доріжки обсаджені яскраво квітучими кущами. Рослини, які в'ються, прикрашають альтанки, перголи, окремі дерева і спеціально побудовану для цього вишку.
На верхньому ставку є невеликий острів, насипаний ще Каразінами - так званий «Острів кохання», який з'єднаний з основною доріжкою містком. Сьогодні на ньому викладено з каменю дві обручки і встановлена альтанка. Серед молодят Краснокутська, Основинців та інших сіл району є традиція обов'язково відвідувати цей острів і фотографуватися на ньому після реєстрації шлюбу в РАГСі.
На цьому ж ставку квітнуть лотоси - червоні, рожеві, лимонні, кремові та білі. Вони з'явилися в парку на початку 21 століття - це подарунок Володимира Котляра з Харківщини. Також на ставках живуть лебеді. А біля центрального входу в огорожі - сімейство косуль. Загалом в колекції парку дослідники нараховують три десятки представників фауни - їжаки, сови, пугачі, білки. Водиться тут багато солов'їв, голубів, шпаків, синиць, дроздів та інших птахів. Інколи залітають іволги та одуди. А із сусідніх лісів у парк забрідають косулі і дикі кабани. Зрідка можна зустріти куницю.
На межі тисячолітть в дендропарку також почали з'являтися дерев'яні фігури - роботи краснокутського художника і скульптора: вчений кіт, білка, Баба Яга з хатиною, Змій Горинич, лісовик та інші.
 Лісовик на дереві |
 Хатинка Баби Яги |
 Змій Горинич на дереві |
 Кам'яна баба, перевезена в дендропарк з Наталіївки |
По периметру парк оточений високими деревами, які залишилися від колишнього лісу або були посаджені ще під час будівництва парку. Дерева і схили балки захищають дендропарк від суховіїв вітку і холодного вітру - взимку, допомагають затримувати сніг.
Ставки, муловідстійники і джерела зволожують та охолоджують повітря влітку. Воно затримується з трьох боків схилами балки, а з четвертого - нижньої межі парку - кронами хвойних дерев. Це створює особливий мікроклімат, тому екзотичні і тендітні дерева не гинуть.
Ґрунти
Глибока балка тераси, де розташований дендропарк, стоїть на щільних лісоподібних суглинках. Це материнська порода ґрунту дендропарку.
Основа ґрунтового покриву - темно-сірі підзолисті ґрунти. На ділянці в центрі парку і нижче другого ставка, а також на другій терасі північного схилу балки, де земля рясно зрошується джерелами, зустрічаються чорноземно-лугові високогумусні ґрунти зі слабкокислою реакцією.
Погода
Клімат Краснокутського району, на території якого розташований дендропарк, помірно континентальний. Зима починається в середині листопада. І тоді переважає хмарна погода, відносна вологість збільшується до 80-90 %. Сніговий покрив зберігається в середньому 100-110 днів. Взимку випадає близько 20-25 відсотків річної кількості опадів, переважно — сніг. Зима з частими відлигами, інколи настільки інтенсивними, що поверхня землі залишається взагалі без снігу. Найхолодніший місяць - січень. Його абсолютний мінімум - 40 °C. Нестабільна погода зимового періоду дуже утруднює перезимівлю багаторічних рослин дендропарку.
Весна починається в останніх числах березня. У квітні можливе пониження нічної температури до - 10-15 °С. Бувають снігопади. Весна часто затяжна і супроводжується поверненням холоду, через що рослини дендропарку теж страждають.
Літо починається всередині травня. Воно тепле, помірне, інколи - жарке, з невелими опадами. Найтепліший місяць - липень. Максимальна температура +39 °C. Тривалість вегетаційного періоду - 198 днів.
Історія
Передісторія
У 1654 році, через три роки після заснування Краснокутська, над місцем, де пізніше буде дендропарк, серед вікових дубів був заснований чоловічий козацький Петропавлівський монастир. Його збудували козаки, які одними з перших переселилися на ці землі. Також вони викопали два глибоких ставка (вони збереглися і донині — знаходяться в самому центрі дендропарку) і розгалуджену мережу печер-підземних ходів. В них козаки-монахи ховалися під час навали кримських татар.
Монастир простояв більше ста років — витримав навали, хоча під час однієї з них і був повністю спалений, але монахи вціліли — втікли по підземним лабіринтам. У часи правління Катерини II в ньому ховалися бунтівники. І саме вона вирішила закрити монастир.
Монастирські землі і будови разом з прилеглим хутором Основинці імператриця Катерина ІІ у 1768 році подарувала полковнику Назару Олександровичу Каразіну за його заслуги в російско-турецькій війні 1768—1774 рр. — тоді він прославився як надзвичайний розвідник. Також «у довічне користування». він отримав село Кручик — теж на Харківщині.
Як для тих часів Назар Каразін був надзвичайно освіченою людиною — знав п'ять мов. Вже в Україні одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною. Обидва їхні сини прославили ці землі. Дендропарк з'явився теж завдяки братам Каразіним.
Старший син відставного полковника - Василь Назарович Каразін - відомий як засновник Харківського університету, а Іван Назарович Каразін заснував дендропарк. Він вважається першим ботаніком в Україні.
Заснування дендропарку
Спадок Назара Каразіна був розділений між його синами. Василь Назарович Каразін отримав Кручик. Іван Назарович Каразін успадкував монастирські землі і хутір Основинці. У 1793 році він замислив і заснував дендропарк, виділивши під нього 17 гектарів землі. Частина цих земель була зайнята дубовим лісом, окремі екземпляри якого ростуть в дендропарку і нині — деяким вже більше 300 років.
Розбиваючи дендропарк, Іван Каразін використав природний рельєф, провів великі, як для тих часів, меліоративні роботи, побудував тераси, які збереглися до наших днів, провів роботи з відведення води, підготував два ставки з особливим кліматом (ті, що збереглися і досі).
В центрі парку, нижче верхнього ставка, був споруджений чотирикутний майданчик, оточений неглибоким ровом. Вода з залізистого джерела протікала по рову, зволожуючи повітря і грунт. Майданчик був захищений від вітрів і добре освітлювався сонцем. Це місце Іван Каразін вибрав для акліматизації теплолюбних і вологолюбних рослин. А для пристосуваня фауни, якій потрібна ще більша волога і додаткове зрошення, використовував вирівняну частину яру за нижнім ставком. Субтропічні рослини вирощувались в оранжереї.
Більшість авторів, посилаючись на публікації сина Івана Назаровича Івана Івановича, вважають, що Краснокутський дендропарк був закладений саме наприкінці XVIII століття. Хоча є версії, що рік заснування парку — 1803.
Брати Каразіни багато подорожували і після кожної поїздки привозили додому рідкісні дерева. Вони зібрали сотні порід дерев, кущів, квітів. Рослини привозились з Японії, Китаю, Америки, Канади, Бразилії, Мексики, європейських країн.
Серед багатьох турбот брата Івана Каразіна — Василя, пов'язаних з відкриттям Харківського університету, було створення ботанічного саду. Тому він виписував з-за кордону рідкісні породи дерев і кущів. Декілька екземплярів він відправив до маєтків Кручика і Основинців.
25 травня 1803 року на честь дозволу Олександра І про прийняття «пожертвовуваних харків'янами коштів на відкриття Харківського університету» Іван Назарович Каразін посадив у саду свого маєтку канадську тополю, яка носила назву «ровесниця Харьківського университету».
За даними 1833 року, у дендропарку Івана Каразіна вже росло 202 види та форми декоративних рослин і близько 600 сортів плодово-ягідних. 50 з них до цього в Україні не росли. Серед них — клен, акація, платан, софора. Рослини прижилися в Краснокутському дендропарку і почали свою подорож по всій Україні. Наприклад, американський клен вперше в Україні з'явився саме в Основинцях. А усім відома біла акація розповсюдилася по країні теж завдяки Каразіну. Її насіння Іван Назарович виписував з Версаля — відразу після того, як її привіз з американського континенту садівник короля Людовика XVIII.
Особливу увагу Іван Назарович Каразін приділялав хвойним деревам, насіння яких він отримував завдяки допомозі начальника з шовківництва, професора Харківського університету барона М. Біберштейна.
За роботу по збагаченню флори Харківщини цінними в господарському та декоративному відношеннях рослинами Петербурзьке Імператорське Товариство по заохоченню лісового господарства нагородило Івана Каразіна Золотою медаллю.
Помер Іван Назарович передчасно — у 1836 році через нещасний випадок на 56 році життя. Нині похований у мальовничому куточку створеного ним дендропарку.
Розквіт
З 1858 року Іван Іванович Каразін — син Івана Назаровича Каразіна — продовжив практичну роботу в дендропарку: збільшив його площу до 42 десятин (46 га), довів кількість видів і форм декоративних рослин до 540, а плодових — майже до 1000. Він натуралізував такі рослини як кизил кавказький, обліпиха, ірга, кавказька трав'яниста бузина, маньчжурська ожина, дика маслина, що є кормовою базою для птахів та бджолиних.
У 1895 році розсадники Івана Каразіна дали близько 100 тисяч саджанців дикої маслини. Він не тільки продовжив роботи з акліматизації деревних і чагарникових порід рослин, а й розпочав роботи з їх селекції, увів у культуру багато нових для Лівобережної України рослин, у тому числі блакитну та сріблясту форми ялини, морозостійкі персики, теплолюбні сорти груш та яблук,
Іван Каразін створив великий розсадник плодових, ягідних та декоративних культур, причому вирощував саджанці також для селянських садиб за доступною ціною, а то і безкоштовно, чим заслужив собі повагу земляків. Тож не випадково, що і сьогодні Краснокутщина є центром садівництва на Харківщині (тут досі працює Краснокутська дослідна станція садівництва).
Український драматург Марко Кропивницький, який жив на хуторі Терновому (біля Сподобівки — нині Шевченківський район), у листі до композитора Миколи Аркаса (27 березня 1908 року) писав: «У мене гарні сорти з Каразінського саду».
Іван Каразін виписував для свого розсадника насіння, живці і саджанці з різних губерній Росії та з-за кордону. Він видавав каталоги саджанців, які розмножував, і насіння, яке мав. Розсилав посадковий матеріал зі свого розсадника, в тому числі для закладання Шарівського і Налаліївського парків Харківщини, в Софіївку, Асканію-Нову, Тростянець та інші.
Іван Каразін вів широке листування з багатьма вченими, публікував свої статті у сільськогосподарських журналах. Експонати його саду були представлені на виставках.
Свій узагальнений досвід про особливості акліматизації рослин в умовах Краснокутщини Іван Іванович Каразін виклав у доповіді на урочистому зібранні Московського Товариства акліматизації у 1891 році. За цю роботу Товариство присудило йому велику Золоту медаль. Такої ж нагороди удостоїло його і Французьке Товариство акліматизації.
Оргкомітет першої Південно-російської виставки садівництва і рослинництва, організованої у 1900 році, високо оцінив 100-річне існування та надзвичайні заслуги акліматизаційного саду Каразіних. Його голова професор М. І. Кічунов писав про Івана Івановича Каразіна та його сад:
| « | Експонент володіє чудовим і у своєму роді єдиним в імперії акліматизаційним садом при хуторі Основинці”. | » |
Івану Івановичу Каразіну була присуджена перша премія — Почесний приз міста Харкова — срібний кубок на срібному підносі з надписом: «За представленные экспонаты и за выдающиеся заслуги по акклиматизации растений».
Плоди Каразінського саду виставлялись також на осінньому конкурсі плодів Європи у Парижі у 1901 році. Там експонати дендропарку теж одержали медалі.
У записці керуючого харківською повітовою канцелярією на ім'я Міністра фінансів від 1903 року зазначено:
| « |
Протягом цілого століття Каразіни, не шкодуючи трудів та грошових витрат, придбали для своїх розплідників в закордонних і російських садових закладах і від приватних осіб сорти плодових дерев і чагарників, які з якоїсь причини заслуговували на увагу, але поширювали їх лише після багатолітнього випробування. Оригінальний текст (рос.) В течение целого столетия Каразины, не жалея трудов и денежных затрат, приобрели для своих питомников в заграничных и русских садовых заведениях и от частных лиц сорта плодовых деревьев и кустарников, которые почему-либо заслуживали внимания, но распространяли их лишь после многолетнего испытания». |
» |
Помер Іван Іванович Каразін 13 вересня 1903 року. Поховано його було у дендропарку, поруч з батьком.
Спогади про роботу Івана Каразіна на початку 70-х років XIX століття у Харківському мировому з'їзді залишив його друг, Олександр Коні:
| « |
Серед богодуховських суддів був один, теплі спогади про якого живуть в моїй душі. Іван Іванович Каразін, племінник знаменитого засновника Харківського університету, поєднав в собі з люблячою простотою російського серця надзвичайно рідку у нас наполегливість в переслідуванні своїх цілей і завзятість в праці. Цілями його були добро рідної землі. Під його красивою, мужньою зовнішністю і м'яким, пов'язаним з незлобивим гумором зверненням, ховалися межі справжнього піонера цивілізації. Хто бачив цей сад, де були акліматизовані всілякі і рідкі рослини, цей прекрасний оазис серед степів — і хто пригадав при цьому, що все це справа самовідданої і безкорисливої праці однієї людини, той не міг не уклонитися поважному старцеві, в очах якого світився вогонь молодої енергії. Среди богодуховских судей был один, теплые воспоминания о котором живут в моей душе. Иван Иванович Каразин, племянник знаменитого основателя Харьковского университета, соединил в себе с любящей простотой русского сердца чрезвычайно редкую у нас настойчивость в преследовании своих целей и упорство в труде. Целями его были добро родной земли. Под его красивой, мужественной наружностью и мягким, связанным с незлобивым юмором обращением, скрывались черты настоящего пионера цивилизации. Кто видел этот сад, где были акклиматизированы разнообразнейшие и редкие растения, этот прекрасный оазис среди степей – и кто вспомнил при этом, что все это дело самоотверженного и бескорыстного труда одного человека, тот не мог не поклониться почтенному старцу, в глазах которого светился огонь молодой энергии… |
» |
Занепад
Основинський акліматизаційний сад — таку першу назву отримав дендропарк при маєтку Івана Івановича Каразіна. Після революції 1917 року парк перейшов у володіння Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції.
Дендропарк дуже постраждав у роки громадянської війнии 1917—1921 років. А пореволюційні десятиліття були періодом поступової руйнації. Місце поховань Івана Назаровича та Івана Івановича Каразіна в 30-х роках було знищене. Православні хрести і ангели були розбиті, а шматки надгробних плит з білого мармуру розібрали місцеві господині на гніти для квашення капусти.
Поховання Івана Назаровича Каразіна вандали не розкопали, але могили його невістки Лідії та сина Івана знищили повністю. Прах Івана Івановича — генерала юстиції — вийняли з кованої домовини і зрізали з генеральського мундира золоті гудзики. Пізніше вдалося відновити лише поховання батька та сина. Могили Лідії Каразіної тепер в дендропарку немає. Між іншим, дісталось від більшовиків і її доньці. Дівчина успішно здала екзамени в Харківський університет, заснований її дідом, але як тільки в прийомній комісії дізналися, що перед ними родичка поміщика — вказали на двері. Щоб отримати вищу освіту, дівчина поїхала в Середню Азію — там про Каразіних ніхто нічого не знав — і повернулася вже після Вітчизняної війни.
У 1921 році на засіданні волосної економради було прийняте рішення про ліквідацію колишнього маєтку Каразіних у Красному Куті і перевезення залишків будівель для устаткування агрохімічного пункту. Цим же рішенням залишки знищеного пожежею цегляно-черепичного заводу Каразіних було вирішено «употребить на устройство в Красном Куте каланчи, пожарных сараев, бани и прочее» Поступово зникали сліди рукотворної діяльності Каразіних на Слобожанщині. Залишався лише їх парк.
Дуже сильно він постраждав і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було вирублено багато екзотів, значні площі заросли малоцінними бур'янами. Ліани та інші рослини, які в'ються, порозростались, утворивши непрохідні хащі. Загинули рослини з чотирикутного майданчика і тираси, постраждали захисні лісові насадження, були зруйновані колодязі і греблі, замулились і перетворились на болота ставки, загинув розсадник.
Відновленя
Дендропарк почав відроджуватися лише у 1957 році. На той час в ньому залишилось тільки 180 цінних дерев та кущів. Згодом його видовий склад поповнився — до 350 рослин. Налагодився обмін насіння з ботанічними садами Радянського Союзу, видавалися каталоги насіння.
Після реорганізації Краснокутської дослідної станції садівництва, у склад якої ввійшов дендропарк, почалося подальше відновлення і розширення парку. Він отримав сьогоднішню назву — Краснокутський дендропарк (село Основинці увійшло у межі селища Краснокутськ).
А у кінці 80-х років зусиллями директора Краснокутської дослідної станції садівництва Віктора Олексійовича Кібкала надмогильні плити Каразіних було відновлено. Їх встановили у дендропарку, на високому тихому місці.
На могилі Івана Івановича Каразіна викарбувані слова його друга Олександра Коні:
| « | Тут немає огорож і химерних хрестів, і все - у величавій простоті, і прах дітей, і прах батьків з любов'ю взятий рідною землею. Дивний сад шумить навкруг, віщаючи безперервність життя. І смерть є лише сном серед дорогої для них Батьківщини.
Оригінальний текст (рос.) |
» |
Київські ентомологи, досліджуючи ентомосферу дендропарку, виявили новий для науки вид совки і назвали її Exochus karazinii Tolkaniz — на честь батька Івана Івановича Каразіна — Івана Назаровича Каразіна — засновника Краснокутського дендропарку.
А селекціонери Краснокутської дослідної станції садівництва (О. Я. Берендей, В. О. Кібкало, В. О. Бибик) створили новий сорт яблуні і назвали його на честь сім'ї Каразіних — Каразінське.
У 1993 році дендропарк святкував своє 200-ліття. Краснокутська дослідна станція садівництва — головний організатор і упорядник свята — доклала значних зусиль, щоб відновити і облагородити парк.
На святкування також приїхали нащадки Каразіних — прапраонучки.
Рослинність парку
До наших днів в Краснокутському дендропарку збереглось більше 300 видів рідкісних рослин.
Біля входу в парк росте софора японська. Вперше цей вид був завезений в дендропарк в 1809 році. Поруч — горобина лікерна і коркове дерево. Засновники парку — першими в Україні почали прищеплювати дерева. Недалеко від входу можна побачити прищеплену форму горобини звичайної — плакучу.
Біля горобини — кущ ліани. Далі — канадські ялини, барбариси, китайський ясен, ялівець віргінський, в 1809 році завезений з Америки. Дендропарк також має корабельне, олівцеве і навіть оцетове дерево. Найвищий екземпляр має 46 метрів заввишки, а є й «карлики» висотою менше одного метра.
В парку також зберігся цукровий клен, сибірська сосна, американська липа та величезна ялиця лула, посаджена ще Каразіними. А з високих сибірських ялиць — їх ще називають щогловими деревами — в Росії часів царювання Петра I робили щогли для кораблів. А за допомогою ягідного тиса за часів Івана Грозного людей відправляли на той світ. Чаші, зроблені з цього дерева, отруювали будь-який напій.
Є в дендропарку гігантський сріблястий клен, який живе тут з 1805 року. Його привезли канадці, запрошені на відкриття Харківського університету. Тепер сріблястих кленів в Україні вже сотні тисяч, і всі вони корінням звідси. Також з Краснокутського дендропарку розійшовся по всім губерніям червоний клен, чорна і червона ялини, каштани, канадська і бальзамічна тополя, кизил, обліпиха, платан і багато інших рослин.
Навпроти могил засновників парку — батька і сина Івана Назаровича та Івана Івановича Каразіних — росте смерека і платан західний, в народі його називають безсоромницею (рос. — бесстыдница). Вперше в Україні він оселився саме тут.
Також в дендропарку був створений один з перший і найвідоміших вітчизняних центрів інтродукції та акліматизації цінних декоративних рослин. А разом з ним — і величезний плодовий розсадник, завдяки якому на Слобожанщині з'явилося безліч садів. Тільки яблунь та груш у Каразіних було до 200 сортів. А ще 100 — слив, 70 — вишень, 20 — винограду.
Гінкго дволопатеве
Найстаріше з дерев дендропарку — гінкго дволопатеве, привезене з Китаю. Його ще називають деревом щастя. Екскурсоводи пропонують притулитися до його стовбура і загадати бажання. Кажуть, має збутися.
Ці дерева — найстаріші на нашій планеті, ровесники динозаврів. Гінкго виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 мільйонів років тому і є пращуром сосни та ялини. Замість хвої у нього віялоподібні листки. Дикі види гінкго вціліли в Японії і Китаї звідки поширились по планеті. Це дерево може жити до 2000 років.
Деревину гінкго можна вимочувати, смажити та їсти — в ній дуже багато крохмалю. Цінна ця порода і для косметологів та фармацевтів.
Проблеми парку
Головною проблемою Краснокутського дендропарку є брак фінансуваня.
Статус
Багато років поспіль науковці домагаються, щоб дендропарк Каразіних отримав статус національного. Тоді його землі були б надійно захищені, а штат співробітників і фінансування можна було б збільшити.
Ставки
Острів кохання
На дні цього ставка лежить дерев'яна карусель і хокейні ворота, червень 2008
Ставки парку — нечищені і брудні, хоча і прикрашені лотосами.
Серед іншого — на дні більшого ставка вже більше 10 років лежить дерев'яна карусель, до якої прив'язували санчата, і хокейні ворота. В кінці 80-х і в 90-х їх щозими встановлювали на кризі. Але одного сезону співробітники парку недогледіли — і карусель та ворота пішли на дно.
Джерела та криниці
Нині у дендропарку є чотири джерела-криниці з водою, що має лікувальні властивості.
Дослідники зазначають, що під парком знаходяться чималі запаси залізної руди, тому тутешні джерела мають всі властивості мінеральної води відомого Залізноводська. Якби таку місцину мала інша країна Європи — біля неї вже давно б виріс санаторій. Наприклад, для лікування жіночих хвороб.
Дендропарк для туристів
Печери
Нині Краснокутський дендропарк — популярне місце у туристів.
Окрім ботанічної, він має й історичну цінність. До наших днів збереглися печери Петропавлівського монастиря, столітні дерева тих часів і підземні ходи. Довжина лабіринтів досягає 18 км. Дослідники припускають, що вони тягнуться аж до сусіднього села Глобівка. Мощені печери жовтою цеглою на міцному розчині. Монахи до вапна додавали білок гусячих та качиних яєць, що збирали в довколишніх очеретах. Цеглу клали прямо на глину печер. Кладка уціліла краще, якби свого часу люди у деяких місцях не розібрали її. Згодом частина ходів обвалилися, сховавши підземну церкву, яка, згідно легенд, тут була.
Каразіни використовували печери під оранжерею — вирощували цитрусові.
Уцілілі ділянки підземних ходів нині відкриті для туристів.
Доїхати до Краснокутського дендропарку можна рейсовими автобусами: з Миргорода або Харкова. З Харкова автобус на Краснокутськ відправляється з автостанції № 2, яка розташована практично у центрі міста, біля станції метро «Центральний ринок», перед Будинком торгівлі. Від Харкова до Краснокутська на рейсовому автобусі за сприятливої погоди можна дістатись за півтори години.
Автостанція № 2 (м. Харків):
| дані за 2007 | |
|---|---|
| Адреса |
|
| Телефон для довідок |
|
| Телефон бронювання квитків |
|
| Станції метро |
|
З обласного центру в парк також регулярно курсують екскурсійні автобуси.
У самому Краснокутську до автостанції їхати не треба — виходити краще в центрі селища, на перехресті. Там, де автобус виїздить на центральну вулицю Краснокутська — Леніна. Поруч з перехрестям є дорожний вказівник на село Козіївка. У тому напрямі, який він показує (повз кафе «Дубравушка») і потрібно йти.
Якщо нумерація будинків по вулиці спадає і позаду залишилась православна церква Архангела Михайла і будинок Свідків Єгови — напрямок вибраний правильно.
З вулиці Леніна, метрів через 700—800 від перехрестя, біля недобудованої білої двоповерхівки буде поворот наліво. Правильний напрямок вказує велика бетонна плита з написом «Краснокутська дослідна станція садівництва». Від неї до дендропарку близько 3 км. Дорога йде вгору до села Основинці і відкриває панорамний вид на Краснокутськ. З неї звертати не можна аж до самого села. Вже там — біля автобусної зупинки — буде поворот направо зі вказівником «Дендропарк».
По суботам правильний напрямок вказують також кавалькади весільних машин.
Екскурсії
Вхід в дендропарк безкоштовний. Платні лише послуги екскурсовода — він може розповісти, що де росте в дендропарку, а також повідає історію життя роду Каразіних.
Також в дендропарку можна:
Безпосередньо до дендропарку також прилягає Краснокутська дослідна станція садівництва, на величезній території якої вирощуюються фрукти та ягоди. Тут же працює «Музей яблук».
Вернуться на страницу - Дендропарки (дендрарии) Украины