О признании недействительным налогового уведомления-решения Постановление ВСУ 08/28 от 12.02.2008

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого: Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В., (за участю представників позивача - І. Ю. Л.; відповідача - Б. О. С., Р. Д. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервіс" (далі - ТОВ "Метпромсервіс") до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У грудні 2005 року ТОВ "Метпромсервіс" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ N 0002252302/0 від 23 грудня 2005 року, яким йому зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за 2004 - 2005 роки на 3284930,00 грн.

Господарський суд Запорізької області постановою від 8 червня 2006 року, яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 березня 2007 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України ці рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить таких висновків.

Метою порушення у справі провадження за винятковими обставинами було усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме пункту 1.8 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що наявність у платника податку - позивача - виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету.

Водночас у доданій до скарги ухвалі від 26 червня 2007 року у справі N К-9203/06 цей суд дійшов висновку про необхідність установлення фактичного надходження ПДВ до бюджету, а не самого факту його сплати разом із ціною товару.

Як установлено судами, ТОВ "Метпромсервіс" у період із 1 січня 2004 року по 30 червня 2005 року експортувало до Німеччини феронікель власного виробництва. Для виготовлення зазначеної продукції позивач придбавав сировину у продавців, основними серед яких були Дочірнє підприємство "Аттіс", Приватне підприємство "Меркурі Трейд", товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Трейд" і "ВТП "Лінк", контрагенти-постачальники яких у відповідному податковому періоді ухилялись від сплати ПДВ до державного бюджету.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону "Про податок на додану вартість" бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Оскільки позивач постійно придбавав товар у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету, то він не мав права на відшкодування податку, сплаченого ним у зв'язку зі здійсненням експорту.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, - позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні. (видалено групою компаній "VS")

У статті 11 КАС зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи (частина четверта), і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на його думку, не вистачає (частина п'ята).

Задовольняючи позов, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги те, що позивач протягом тривалого часу придбавав через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності, а також, що позивач, продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України від 5 травня 1999 року N 619-XIV "Про металобрухт" операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Діяльність, пов'язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Окрім того, посилання судів на відсутність судових рішень про визнання угод про придбання сировини недійсними як на підставу задоволення позову є помилковим, оскільки суд мав право сам у цій справі з урахуванням доводів податкової інспекції про протиправний характер зазначених угод дійти висновку щодо їх нікчемності чи правомірності і викласти його в мотивувальній частині рішення.

Згідно зі статтею 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права (частина друга), а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина третя).

У статті 220 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, він зобов'язаний перевіряти повноту встановлення фактичних обставин.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Таким чином, оскільки касаційним судом вимоги процесуального закону не дотримані, скарга ДПІ про перегляд за винятковими обставинами ухвалених у справі судових рішень підлягає частковому задоволенню, а зазначені рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2007 року, ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року та постанову господарського суду Запорізької області від 8 червня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вернуться на страницу - Фиктивные фирмы